Матеріал Біблійної школи «Помазання достатку і надлишку», м. Київ

Клас: «Слава»

Частина 1. Послух Господу Ісусу

Урок 12. Послух Господу Ісусу в аспекті душі та тіла

Базовий вірш послання: «і впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім'я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім'я Мого, і повернуть зо злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край» (2 Хроніки 7:14).

План

Повторення основних моментів 11 уроку

1. Душа –не прихильник слухняності

Повторення основних моментів 11 уроку

• Мудрість земна – це порядок цінностей без урахування здібностей і можливостей Духа Святого.

Це добре видно в слові «бісівська»: «…земна, тілесна та демонська» (Якова 3:15), тим самим, кажуть як про її джерело, так і про те, хто нею керується, – біси.

Мудрість занепалих ангелів в розумі людини робить її душевно сліпою, засліплюючи людину на рівні її душі (розуму). Як написано: «Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, для невіруючих, яким бог цього віку (сатана) засліпив розум, щоб для них не засяяло світло…» (2 до Коринтян 4:3-4).

• Мудрість земна – це правила безславного існування: без Духа Божого, без благословення, без мудрості Божої.
• Мудрість земна – це цілеспрямовано впорядкована організація життя людини для безперешкодної дії в ній сатани.
• Основна опозиція уготованної Богом індивідуальної слави для кожної людини – це вже існуюча в розумі народженого згори духу мудрість земна, душевна, бісівська.

В цілому цю мудрість в житті народженого згори духу представляє так звана душевна людина або душевна частина народженого згори духу. Написано: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1 до Коринтян 2:14).

• Душевна людина – це людина, ведена тим, що видає їй її розум, а, значить, в основному – це явище мудрості світу цього, її цінностей.
• Використовуючи слова «плотської» і «духовний», наголос робиться на те, чим людина поки керується.
• Плоть (тіло) для народженого згори духу – це просто багатофункціональна оболонка, та частина людини, використовуючи яку народжений згори дух повинен реалізовувати загальну і індивідуальну волю Божу в природному фізичному світі або являти славу, призначену Богом для людини. 

• Мудрість земна завжди відстоює інтереси потреб тіла і того, що важливо в безбожному світі цьому.
• Мудрість земна – це прихований сатаною порядок цінностей, звернений на знищення самої людини її ж словами і її ж вчинками.
• Послух мудрості земної в розумі – це послух цінностям духу смерті.

З огляду на те, що кожен народжений згори завжди комусь слухняний, ось, що говорить робити Дух Святий, щоб уникнути постійного впливу мудрості земною з розуму: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу,  і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (До Римлян 12:1-2).

1. Душа - не прихильник слухняності

Розглянемо одне з повчань Ісуса, в якому добре видно ставлення Ісуса до того, що виходило навіть з Його душі, чому я говорю: «Навіть», щоб було зрозуміло, що, якщо з цим стикався Ісус, при всій Його бездоганності, то з цим стикатиметься всякий, хто вирішить бути слухняним Господу Ісусу.

Читаємо: «А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: Ми хочемо, пане, побачити Ісуса. Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь» (Від Івана 12:20-23). Ісус до приходу Еллінів вже мав слово від Бога Отця, заклик ж греків був моментом, коли цьому слову прийшов час бути виконаному, як Він і зазначив: «…Надійшла година…» (Від Івана 12:23). І далі Ісус через вчення в притчі відкриває те, як буде реалізовано завдання від Бога і що буде згодом. У цьому вченні є основні моменти досягнення послуху, але це вчення важливо пов'язувати з тим, що Він буде говорити далі. Увага!

«Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне (саме їм представляє Себе в притчі Ісус), як у землю впаде, (прийшовши на землю не помре, зробить те, для чого його посадили), то одне зостається (буде марно); як умре ж, (зробить те, для чого його посадили), плід рясний принесе» (Від Івана 12:24). А тепер будьте уважні, ми підійшли до того, що стосується нашої теми.

«Хто кохає душу свою…» (Від Івана 12:25). Питання: «Який зв'язок між словами «…Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь» (Від Івана 12:23) і словами в притчі про зерно пшеничне «люблячий душу»?».

Використовуючи слово «люблячий», Ісус не говорить про плід Духа Святого, через це слово Він позначив рівень відношення до того, що виходить з душі.

• «Люблячий душу» – це людина, що слухає, яка розмірковує, беззастережно керується, який довіряє тому, що виходить з її душі (розуму).

• «Люблячий душу» – це людина, для якої те, що відкривається йому через її органи чуття, в її розумі розглядається як істина.

«Хто кохає душу свою…» (Від Івана 12:25), тим самим, принесе їй шкоду.

Питання: «Якої шкоди можна приносити душі, реагуючи на все, що з неї виходить?».

Увага! До функції душі (розуму) не входить послух Господу Ісусу, ця відповідальність закріплена за народженим згори духом. Душа, в більшій мірі, відповідальна за об'ємне надання фактів минулого і сьогодення. Це говорить про те, що:

• покладати на душу функцію, яку вона виконати не може, – це губити її.

Це подібно до того, як ви будете радитися з п'ятирічним хлопчиком з питань будівництва вашого будинку. Так, він дасть вам пораду, яка згодом дорого буде вам коштувати, зіпсує ваші стосунки з ним і, можливо, принесе вам багато проблем.

Питання: «Хто буде винен в тому, що може статися стільки неприємностей? П'ятирічний хлопчик чи доросла людина, яка знала про те, що радитися з малюком нерозумно?».

• Хто винен в тому, що народжені згори духи слухають свою неоновлену душу, хоча повинні слухати Духа Святого?

«…хто ж ненавидить душу свою на цім світі…» (Від Івана 12:25), в світі, який її оточує і нав'язує їй проклятий образ життя.

• Хто ненавидить душу свою на цім світі – це людина, яка попри все те, що говорять їй її органи чуття, керується тим, що виходить з її духу від Духа Святого. 

Саме це зазначив Апостол Павло, сказавши: «Ми нерозумні Христа ради…» (1 до Коринтян 4:10).

«…хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її (піде з нею) в в вічне життя» (Від Івана 12:25). Те, що Ісус говорить далі, Він говорить виходячи з того, що Він саме так і робить зі Своєю душею.

«то служить Мені, хай іде той за Мною…» (Від Івана 12:26), або так робить, як Я, «…і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець» (Від Івана 12:26). Про це ми вже читали, а саме про життя вічне. Тепер слухайте уважно: «Затривожена зараз душа Моя…» (Від Івана 12:27), або говорить Мені робити те, що йде врозріз з волею Отця. І далі Ісус, як би кажучи з душею, говорить їй, “Душа, «…І що Я повім?...» (Від Івана 12:27)”. Він як би задає їй питання виходячи з її вимоги. 

«…І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години!...» (Від Івана 12:27), з цих слів зрозуміло, що спонукало Його душа сказати Богу Отцю. Очевидно, що душа Ісуса під впливом світу цього чинила на Його дух тиск. Але дух Ісуса здійснював тиск на те, що виходило із душі, відповівши: «…Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім'я Своє! Залунав тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю» (Від Івана 12:27-28).

Тепер читаємо події з Ісусом з Гефсиманського саду, де також видно реакція Ісуса на те, що виходить із Його душі. Читаємо: «Тоді промовляє до них (Петру і обом синам Зеведеєвим): Обгорнена сумом смертельним душа Моя!…» (Від Матвія 26:38), відзначте, вона вже не просто обурюється як раніше, вона вже пригнічує, в Його душі немає світу, немає радості і спокою. Власна душа Ісуса, знаючи, чого належить бути з тілом, стала буквально Його мучителем.

Ісус, перебуваючи під сильним тиском, що виходить з душі, просить учнів: «…Залишіться тут, і попильнуйте зо Мною… І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав…» (Від Матвія 26:38-39). І те, що Ісус почав говорити в молитві, спочатку було сказано під гнітючим і болісним тиском, що походить із душі. Будьте уважні до цих слів: «…Отче Мій!...» (Від Матвія 26:39), душа знає, з чого почати, щоб викликати співчуття, це не лукавство, але знання люблячого серця Бога Отця: «…Отче Мій, коли можна…» (Від Матвія 26:39), при цьому вона знає, що все можливо Богу.

Отже, що виходить з душі, чинячи тиск на дух Ісуса, каже: «…коли можна, нехай обмине ця чаша…» (Від Матвія 26:39), звучить як пропозиція. Так само воно звучить і в Євангелії від Луки: «…Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу...» (Від Луки 22:42). А ось, як ці ж слова молитви Господа представлені в Євангелії від Апостола Марка: «…Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу…» (Від Марка 14:36). В цих слова це вже не пропозиція, а переконливе прохання.

Питання: «Що очевидно в цьому проханні Ісуса до Отця?».

• Послух Богу Отцю Ісусові не давався легко.

А перед тим, як йти на Хрест, особливо, як написано: «А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю» (Від Луки 22:44).

І те, що Ісус говорить далі, проливає світло на те, як досягається послух Богу Отцю, а в нашому випадку – Господа Ісуса. Читаємо, що Ісус сказав через паузу: «…Та проте, не як Я хочу, а як Ти» (Від Матвія 26:39). Зауважте, Його душа прагнула протилежного волі Божої і нав'язувала своє бажання духу Ісуса. А ось, як представлені ці ж слова в Євангелії від Марка: «…А проте, не чого хочу Я, але чого Ти» (Від Марка 14:36). Тут є невелика розбіжність.

Питання: «Чи хотів дух Ісуса діяти врозріз з волею Бога Отця?». Ні. Як ми вже читали: обурювалася Його душа (Від Івана 12:27).

Значить, правильно прочитати ці слова Ісуса так: «…А проте, не чого хочу Я (душа Моя хоче), але чого Ти» (Від Марка 14:36).

З уже проведеного нами дослідження очевидно, що:

• душа народженого згори, перебуваючи під впливом цього світу, не прихильник послуху Богові, а, значить, і Господа Ісуса.

Значить, очікувати від душі, що у неї колись з'явиться постійне бажання бути слухняною Господу – це зваблювати самого себе.

Читаємо, що сталося далі після слів до Отця: «…вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?» (Від Матвія 26:40). Їх душа навіть не обурювалася прохання Господа, вона в згоді з їх тілом просто їх відключила.

«Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло» (Від Матвія 26:41). 

І, залишивши учнів: «…Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її…» (Від Матвія 26:42). Можливо, комусь здасться, що після настільки ясною молитви душа Ісуса не буде знову йти проти послуху Його духу волі Отця. Але читаємо, що відбувається: «…Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її…» (Від Матвія. 26:42), а Апостол Марк пише, що Ісус знову повторив колишні слова: «…Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу…» (Від Марка 14:36). Душа Господа Ісуса, як і раніше, виступала проти послуху Його духу. Дух Господній продовжував говорити: «…нехай станеться воля Твоя» (Від Матвія 26:42). Просто дивно, і якщо врахувати, що Дух Святий записав це в завіті, значить, про те, як поводиться душа, важливо знати всім послідовникам Господа Ісуса, досягаючи послуху Йому.