Мати знову почепила портрет Шевченка в своїй світлиці.Федора Петрівна любила вишивати, вона гарно співала.І коли довгими зимовими вечорами до неї приходили подруги, щоб навчитись вишивати, кімната наповнювалася чарівними звуками українських народних пісень.Тому українське поетичне слово, невмируще шевченкове слово, українська народна пісня з дитинства наповнювали душу і серце майбутнього поета.І все це йшло, перш за все, від мами.

            Ще необхідно сказати хоч декілька слів про дідуся майбутнього поета Степана Івановича Бідняка: він був козацького роду, багато читав, був освіченою людиною на той час, навіть працював суддею в Томаківці.Головним захопленням його була рибалка.Дідусь мав свого човна і часто брав на рибалку онука, перед яким в ці незабутні години відкривалась незнана краса природи Великого Лугу: нічне зоряне небо, казкові світанки, річка, як море, величні дерева, вогнищев плавні і рибацька юшка.Все це пізніше буде відображено у віршах поета, який і сьогодні часто згадує свого дідуся. Адже все це від нього.

            Шкільні роки в кожного з нас залишаються в пам’яті на все життя.Коли ж Григорій Бідняк згадує школу, то обов’язково підкреслює, що найбільше враження, найтепліші спогади у нього залишились від уроків вчительки української мови та літератури Марії Григорівни Бобошко – Луговської.Вона була по – справжньому закохана в поезію Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Рильського, В.Сосюри, А.Малишка і цю любов з теплотою свого серця передала учням.Під впливом її уроків і спілкування з улюбленою вчителькою Григорій Бідняк складає нові вірші, а писати вірші почав ще у п’ятому класі.

            Після закінчення школи Григорій Бідняк за прикладом свого батька іде працювати на рудник ім. Ворошилова хронометражистом. Це був особливий період в його житті, справжнє пізнання життя з його проблемами і труднощами, з його красою і жорстокістю. А потім була служба в лавах Радянської армії – період змужніння і поглиблення розуміння того, що відбувалось у країні і в світі. Після служби в армії він повертається до рідного Марганця і працює Піонервожатим у школі. Це була дуже цікава робота. Він організовує з учнями туристичні походи по місцях козацької слави, вивчення історії рідного краю.

З 1956 року Григорій Бідняк працює в Марганецькій друкарні. Він зрозумів:  місце його, покликання, крім поезії, саме тут – у друкарні. І запах фарби, і слова, що оживають в твоїх руках, – без   цього він не міг жити. Згодом поет приїжджає до міста Бердянська і теж працює в друкарні. Обирається депутатом Бердянської міської Ради народних депутатів. Тут відбулось найголовніше в його житті: повага  з боку членів колективу друкарні, висока оцінка його роботи. Тут поет зустрічає справжнє своє кохання – Катерину Іванівну Сіващенко, яка стала його дружиною. Тут у них народився син Олег. Їх життя наповнилось високим змістом, радістю і щастям. Саме в Бердянську Григорій Бідняк впевнено відчув себе поетом. Багато пише. Друкується. Цьому сприяє і його активність у роботі Запорізької письменницької організації, яку очолював відомий український поет Петро Ребро, і в якій активно працювали такі майстри слова як Василь Лісняк, Михайло Ласков, Іван Кашпуров, Віктор Ликов, Олексій Огульчанський та інші, що, безперечно , сприяло творчому зростанню поета. Кожного року 24 травня на Запоріжжі відзначалося свято – День поезії, в якому брали участь не лише поети Запоріжжя, а й Києва. Разом із ними Григорій Бідняк їздить по Запорізькій області і бере активну участь у виступах перед працівниками села на полі, а в палацах культури міст і районних центрів Запоріжжя. Такі зустрічі залишилися в пам'яті поета на все життя. Ось так, в активній виробничій діяльності, в натхненні, творчій роботі промайнуло майже десять років життя поета в м. Бердянську.

           Наполегливо працюючи щодня на виробництві, він зрозумів найголовніше: щоб по-справжньому оволодіти казковою професією – треба вчитись. Глибоке вивчення друкарської справи, як науки, як мистецтва, як професії почалось у Львівському поліграфічному інституті ім. І.Федорова. Навчаючись в інституті, він глибоко вивчає питання економіки, управління виробництвом. І це було дуже важливо на той час. Адже в 1966 році його призначають директором Марганецької міської друкарні.

            Це був початок його роботи як керівника колективу. Господарство йому дісталось занедбане. Обладнання старе, дисципліна працюючих далека від ідеальної. Зрозумів, що так працювати не можна. Треба згуртовувати колектив, звільнятись від бракоробів і п’яниць. І чим швидше, тим краще для справи. Треба шукати нові форми організації праці. І молодий директор іде на шахту № 21 рудника ім. 40-річчя Жовтня. Там деякі бригади вже працювали за єдиним нарядом. Спустився в забій, поговорив з людьми, розпитав, що і як тут робиться і прийшов до висновку, що цю нову форму організації  праці можна застосувати і в друкарні. Так марганецькі поліграфісти першими серед підприємств галузі впровадили бригадний підряд. І сьогодні Григорій Бідняк зберігає плакат про досвід колективу, до цього часу пам’ятає, яким святом була перша перемога в республіканському змаганні, потім у Всесоюзному. До них стали приїздити за досвідом. І не тільки зі своєї області, а й з усієї України, Союзу. Добрий розголос про молодого і ініціативного директора Марганецької друкарні таким чином виходить за межі області.

             Та, мабуть, так вже складається наше життя. Коли десь з’являється цікава, працьовита і талановита людина – її зразу помічають і не лише там, де вона живе, і де працює. І тому Григорія Бідняка вже запрошують до Дніпропетровська очолити міську друкарню. Ось так з 1977 року він живе  і працює в Дніпропетровську. Тут звичайно йому дуже знадобився досвід, набутий і в Марганці , і Бердянську. Розпочав з перебудови роботи всієї друкарні. Все це не могло не відбитись позитивно і на виробничих показниках. Колектив друкарні неодноразово виборював першість по Україні і в СРСР. І ось вже до Дніпропетровська за досвідом їдуть поліграфісти із Норильська і Хабаровська, Оренбурга і Ростова, Харкова і Ворошиловграда.

             А директор, як і раніше, в творчому виробничому пошуку. Разом з колективом обдумує, як зробити виробництво ще більш рентабельним, як досягти повної віддачі від кожного працівника, що слід зробити, щоб поповнити колектив молодими спеціалістами. Він бере активну участь у громадянському житті району і міста. Його обирають депутатом  Бабушкінської районної Ради народних депутатів, головою районної організації книголюбів, заступником обласної організації книголюбів. А до книги у нього відношення особливе. Він ніколи не уявляв себе, свого життя без неї. Саме любов до літератури, до поезії і привела його в ті далекі юнацькі роки до Марганецької друкарні.

            У Дніпропетровську Григорій Бідняк багато працює над поетичним словом, багато читає, пише нові вірші. Тут він видає свої перші книги, які зразу привернули до себе увагу шанувальників поезії.

             Нестримне бажання глибоко вивчити  історію України, історію української і світової літератури покликало поета на історичний факультет Дніпропетровського державного університету. Для дипломної роботи він вибрав надзвичайно цікаву тему: «Іван Федоров і його роль в розвитку книгодрукування в Україні».  Це свідчить про те, що Григорій Бідняк всебічно вивчив історію розвитку друкарської справи та книгодрукування в Україні, що стало одним із головних напрямів його діяльності як директора друкарні. Більш того, навчання на історичному факультеті університету дало можливість глибоко і всебічно вивчити історію  України, діяльність найвидатніших її державних, політичних та культурних діячів. І це, безперечно, сприяло тому, що тема України, доля українського народу, його героїчна боротьба за право мати свою державу, свою історію, свою культуру, свою рідну мову – стає головною темою його поетичної творчості.

            Сьогодні Григорій Бідняк – генеральний директор видавництва «Поліграфіст», колектив якого добре відомий не лише в Дніпропетровську, а й в Україні. Тут висока культура виробництва, в колективі панує взаєморозуміння і злагода, тут всі працівники вчасно отримують зарплату і дорожать своєю роботою.

            Але Григорій Бідняка знають в Дніпропетровську, в області і в Україні не лише як директора видавництва, але як і відомого українського поета, автора більше двадцяти книг віршів, члена Національної Спілки письменників України.  

           Ось як високо оцінив творчість нашого земляка знаменитий український письменник Олесь Гончар у своєму листі до нього:                   « … з приємністю переконався, що Ви – поет. І що творчій інтелігенції міста допомагаєте – це робить Вам честь.

    Вітаю вас -  Олесь Гончар.

    На порозі Нового 1994-го»

           Така висока оцінка і підтримка одного з визначних майстрів української літератури надала Григорію Бідняку і впевненості, і наснаги, і натхнення на нові творчі звершення.

           Тут слід зауважити, що все життя його йшло і йде сьогодні у двох паралельних напрямках. Перший напрямок – це його діяльність як директора, як виробничника, людини, яка багато зробила для удосконалення поліграфії і книгодрукування. Сьогодні він -  один  із авторитетних діячів у цій галузі в Україні. Другий напрямок його життя – це поетична творчість, яку він розпочав ще в шкільні роки і ніколи не переставав писати вірші. Правда, це було у вільний від основної роботи час, у вихідні дні, в час відпустки і довгими зимовими вечорами, коли ніхто не заважав, коли в квартирі дружина і син спали, а за вікнами панувала нічна тиша, або йшов дощ чи наспівувала свою пісню заметіль. І так протягом багатьох років. І дивно, що ці два напрямки його життя ніколи не заважали один одному. Інколи вони переплітались, інколи зливались в один потік та знову розходились і паралельно рухались далі. І тому ми не випадково так, можливо, детально розповідаємо про життєвий шлях Григорія Бідняка. Адже все це сприяло формуванню його характеру,формуванню його як особистості, що, в свою чергу формувало в ньому поета, людину, яка по-особливому сприймає світ і відображає його в поетичних образах.

          Необхідно відзначити, що активно видавати свої твори Григорій Бідняк починає лише після розпаду Радянського Союзу та проголошення України як самостійної держави. Його палка любов до України, свого роду і народу, рідного краю насторожували відповідні органи імперії. Це було помітно ще в шкільні роки, адже лише майбутній поет  ходив до школи у вишитій українській сорочці. Це було помітно і в Бердянську, коли йому офіційно заборонили писати і друкуватись, та ще й  українською мовою.

          У наступних розділах книги ми будемо намагатись розкрити багатогранність творчості Григорія Бідняка як поета, що сьогодні плідно працює на ниві української поезії , голос якого звучить в масштабі всієї України, твори якого відображають найболючіші питання нашого сьогодення, вірші якого стали популярними піснями.

           Творчість Григорія Бідняка відзначена Грамотою Національної Спілки письменників за визначні успіхи в розвитку української літератури, активну участь у літературному процесі.