Оксана Хахула

     

Думки,

мережані словами

Поезія

         

2011

О любий друже!

Якщо ти розгорнув цю книжечку

            з віршами,

То постарайся зрозуміти

Мої  думки, мережані словами

Оксана Хахула

  НАОДИНЦІ ІЗ СОБОЮ

            Муза

Ох, Музо, ти моя нетлінна Музо!

Чому приходиш тільки уночі?

Ох, Музо, довгожданая обузо,

Та залиши хоч ще на мить свої ключі.

Хай я проникну нишком усередину,
Нап’юсь снаги твоєї досхочу,

В поезію – сестричку твою зведену –

Хоч помисли свої я умочу.

Може, колись вони доспіють на папері

І виллються в римовані рядки, -

І ти тоді відчиниш свої двері,

Та ми сплетем поезії нитки.

       

       Німа самота

Мережаться думи невтішнії

У моїй голові.

Торочаться помисли спішнії,

Замкнуті й кругові.

Колючим вогнем обпікає

Душу німа самота,

Й жезлом метким затискає

Промінь слабкий темнота.

Хочеться вирватись й силою

Скинути з серця тягар,

Й чорними думами-вилами

Нанести тьмі удар.

Може, звільниться з неспокою

Думка хоча би одна?

Чи залишусь я-таки одинокою

З чашею болю без дна?!

 

Шлях до прозріння

Вечір. Відчай. Біль.

Щось пожира зсередини,

Як кожушину міль.

Неспокій. Туга і печаль.

Гнітить єство пекучая

Безмовна пектораль.

Ніч. Важкість. Темнота.

Пориви серця сковує

Одвічна німота.

Відчай. Турбота. Страх.

Паралізовує думок потік

Їдкий терміт-ховрах.

Ранок. Прозріння. Даль.

Мина. Тіка. Зникає

Незримая печаль.

Спокій. Спасіння. Мир.

Сліди турботи з серця

Заховує надії вир.

День. Порятунок. Майбуття.

Думки, мережані любов’ю

Збуджують мозок до життя.

Щирість. Покаяння. Небесний виднокрай.

Чисте сумління. Віра в Бога –

Лише одна дорога в Рай.

        Життя

Життя - це гори і долини.

Життя - це пагорби й рівнини.

Це біль і смуток, радість і кохання.

Це зустріч раннього світання.

Таке багатогранне це життя:

То думка лине в майбуття,

То поринає в забуття, -

Неординарне  це життя.

Та не цурайся своїх мрій,

Не полишай жодних надій;

Іди, біжи, борись, рости,

Щоб пізнавать незвідані світи!

Життя дається тільки раз -

Не витрачай даремно час.

Бо справедливість є, існує,

Хоч і захована вона глибоко,

Зате її пронизливеє око

Не дасть загинуть у пітьмі,

Воно її зруйнує.

Тому іди, біжи, борись, рости!

Лиш так досягнеш ти мети.

          

      Думка

Спустились ясні зорі

На землю із небес

Такі п’янкі й прозорі,

Зі смаком, як дюшес.

Полинути мені б до них.

Туди, за виднокраї,

Не знала б горя я, ні лих,

Виднівся б лиш зелений гай.

Та мріли  айстри у саду

Червоні, пишноокі,

Цвіли б  жоржини у ряду

Гуртом й поодинокі.

А я б дивилася згори

На світ чудесний…, море,

На гарно прибрані двори

І на Карпати-гори.

Чи повернулася б униз?

Не знаю, може, мабуть,

Відчуть дощу весняний бриз

Й веселки подих вабить.

Та ненадовго. Потім знов

Полинула б у небо,

Де Місяць, Зорі й Сонце, мов

Чекають всі на тебе.

       Дорога додому

Коли поїдеш десь, в якусь країну,  

Ти все одно вертаєшся назад.

Туди, де батько посадив калину,

Де квітне яблуневий сад.

Де верби розплітаютьсь коси,

Над люстром гомінких річок,

Де ми з тобою ще в дитинстві

З бабусиних втішались казочок.

               * * *

Коли тобі  буває дуже важко,

Здається, все утрачено, нема нічого,

Лиш смуток всівся наопашки, -

Згадай про Бога.

Коли душа благає порятунку,

А розум просить відпочинку (хоч малого),

Людиною здаєшся не того ґатунку, -

Звернись до Бога.

Коли невпевненість і розпач обступили,

А ти не можеш вирватися з того, -

Тоді лише благословення й сили

Проси у Бога.

                        * * *

 

Усміхнений  погляд знайомих очей,

Що віру і спокій у душу вселяє…

Ба ні, багатьох ти не знаєш, людино, речей,

Цей погляд зрадливим буває.

Він спершу поманить, потішить, спянить,

Мости кришталеві збудує;

А потім, як струмом, в одну лише мить,

Спустошить тебе і зруйнує.

Тобі від удару отямитись годі,

Усі сподівання розгромлені вщент.

Хіба щирість і чуйність  сьогодні у моді?

Прийшла ти в цей світ не у вдалий момент.

Та коли вже живеш, то жалітись не смій,

Бо Господні шляхи несходимі,

Лиш упавши, піднятись ти гордо зумій

І знайди в собі сили незримі.

Бо життя не терпить слабаків і невдах,

Тільки сильним встеляє дорогу,

Тож позаду залиш всі невдачі і страх

І довірся ти повністю Богу.

СВІТ ОЧИМА ДИТИНИ

         

       Що таке щастя?

(В розумінні 7-річного сина)

Безліч людей вбачає щастя у  

                                           грошах,

Для мене щастя - це коли в                          

                              людських очах                                         Я бачу радість, сміх,

Коли зникає смуток, наче сніг.

Коли живуть у згоді мама й тато,

Удома тепло й стіл багатий.

Щасливий я, як добре вчуся,

Коли хвалять мене дідусь й  

                                       бабуся.

І взагалі, радію щохвилини

За мир і спокій в межах України.

   

      Моя матуся

Зорі в небі світлі – світлі,

Як промені сонця.

Очі в мами добрі –добрі ,

Мов в казку віконця.

Як хмарки у небі,

Гарні і біленькі,

Такі в мами руки

Ніжні і гладенькі.

Увечері ходить,

Навшпиньки, тихенько;

За всі негаразди

Болить їй серденько.

Здоров′ячка просить

У Бога для мене …

Велике „спасибі”

За все тобі, нене.

     ІЗ ПРИСВЯТОЮ

Присвячується  Гоголю!

Чоло високе і розумні очі,

        Думок пронизливість

        І погляд твій пророчий,

        Немов ідуть за нами в майбуття.

У шквал подій, у вир життя,

Де так багато „майських ночей”

 І вечорів на хуторах дівочих.

Де все шумить,буяє і цвіте -

Так беззупинно час біжить, іде…

В рідній Полтавщині

Тебе завжди пом’януть,

Там слави й пам’яті

Вінки ніколи не зів’януть.

                     

  Володар в царстві духа

Тарас Шевченко - наш учитель,

Із ним – минуле й майбуття.

Він справедливості творитель,

Яку проніс крізь все життя.

Володар в царстві духа й жертва

                                             долі,

Наш покровитель, рятівник

В часи цькування думки й волі

Мовчать не вмів, мовчать не  звик…

Пройшов тортури і заслання,

Солдатську муштру і вигнання –

Душі своєї не згубив,

Нові шедеври все творив й                  

                                            творив.

Боролись в ньому два світи.

Часто питав себе: „Хто ти:

Поет чи маляр? Може,самоук?”

То пензля, то перо все брав до              

                                                 рук.

Та до останніх днів не зміг

Обрать одну із двох доріг.

Так залишився до кінця

Власних тенет заручником                

                                           митця.

Всеж запалив свічу сміливу й    

                                        одиноку,

Яка перетворила в попел враже око.

І полум′я її горить донині

На честь і славу нашій Україні.

     До України!

О, Україно, мати наша!

Ти витерпіла страшні муки.

Тобі такій прекрасній, молодій

Ці кровопивці-вороги,

Скували ланцюгами руки.

Твоїх людей морили голодом і                    

                                              били,        

І всі вони цей жах страшний  

                                           терпіли.

Скільки загинуло від мук  

                                        страшних,

А скільки ще знедолених знайшлось  

                                                      таких.

І все це - кляті вороги...

Вони понівечили всю Твою красу,

Укривши землю  в кров'яну росу.

На щастя, все минулось,

Ти живеш і будеш жити!

Та в душах кожного із нас

Цей страшрий спомин ввік буде            

                                                    горіти.

       Кобзарю!

Кобзарю! О батьку наш!

Без Тебе Україна плаче.

Скінчилося Твоє

Страшне життя кріпаче.

Тебе нема, о наш Кобзарю!

Ти спочиваєш тихо в домовині,

Та знай, великий Ти наш царю,

Що Твоя дума не погасне на  

                                          Вкраїні.

                     ***

О дорогий ти наш Тарасе!

Ти став учителем для нас.

Своїм шляхом великим  

                                    поетичним

Ти всіх нас - українців кличеш.

Й  підемо ми шляхом цим  

                                    поетичним,

 Та за собою ще людей

                                   покличемо.

 Будемо заповіт Твій 

                                 шанувати,

І в честь Тобі величнії пісні  

                                          співати.

       

            *   *   *

Л. Сидорович

Коли взяла до рук біленьку      

                                        книжку

І заглянула в «сад облич», -

В душі озвався тишком-нишком

Порив думок і серця клич.

Такі чудові й щирі вірші,

Зі свіжим подихом сучасного  

                                          буття,

Ви, Лесю, виплекали у своїй  

                             душевній ніші

І порухом руки відправили в  

                                           життя.

Читаю з подивом і потопаю

В глибиннім змісті слів,

Й свої овації вкладаю

Поміж оцих дрібних рядків.

В «облич ваших вікно»

Ще загляну не раз.

Талант, що вам дано

Нехай не спинить час.

*    *    *

Своєму вчителю Стрілець Г.Б.

Мій рідний, любий та уважний  вчителю!

Дбайливий друже моїх  юних  літ,

Дитячих  душ мудрий  творителю,

Я посилаю вдячності своєї Вам  

                               земний привіт.

Вклоняюсь Вам низенько й  шанобливо

За Вашу чуйність, ласку й  доброту,

За мудрість Вашу, терпеливість,

А ще – за душу «золоту».

Сіяти в серцях дітей добро
Я Вам щиро хочу побажати,
Щоб зерно це щедро проросло

Й кукілю не дало засіватись.        

Хай Господь здоров'я посилає,

Радості і щастя додає,

Творчість Вашу душу окриляє,

Вчителькою доброю Ви є.

Хай додасться Вам  снаги і сили,
Хай панує спокій, мир, добро,
Щоб на освітянській ниві довго                      

                                 Ви служили,

А в житті,  щоб горя не було!

ТВОРЧІСТЬ УЧИТЕЛЯ – ЗАПОРУКА

УСПІХУ УЧНЯ

Побажання колегам-вчителям  перед                    

                          Різдвом

В цей передсвятковий втішний            

                                                   час

Бажаю творчих злетів кожному        

                                             із Вас.

Хай творчість Ваші душі    

                                         окриляє,

Снаги й здоров’я щедро        

                                        добавляє.

Творіть успішно не лише у                          

                                             школі,

Даруйте творчість і в родиннім    

                                                колі.

Хай світять Вам життєві далі

І обминає Вас журба,

Бажаю Вам на виднокраї

Блаженства, миру і добра.

Творчість учителя – запорука

             успіху  учня!

 Творити може вчитель,

 В якого є бажання,

 Коли він подолає

 Дух злості і вагання.

 Бо творчість – це майстерня,

 В якій зрослись в єдине

 Глибин науки зерня

 Та почуття людини.

 Тому творім для учня,

 Творім для себе й сина,

 Творімо щиро й влучно

 На благо України.

Є методи хороші,

І принципів багато,

Та істину негоже

Одвічну забувати:

 „Поганий кухар – це лиш                                                          

  несмачний обід;

  Невдалий швець –

  не привід голосіння;

  А ось невмілий вчитель –

  це основа бід,

  Причина втраченого покоління.”

     

 Наша школа

На горбистій території

Золочівського району

Розкинулось мальовниче

Селище Червоне.

Поруч з автотрасою,

Що веде до Львова,

На місці прекрасному

Пишається школа.

Тут працюють вчителі

Мудрі й доброзичливі,

Навчаються діти

Гуманні та ввічливі.

Нові методи й прийоми

Ми, звісно,  впроваджуємо,

Та ідеям Сухомлинського

Ніколи не зраджуємо.

«Серце дітям віддаємо»,  

Вміло їх навчаємо,

Й про самоосвіту ми,

Безумовно, дбаємо.

   Бережіть собори душ!

(Під  час конкурсу «Шукаємо молоді

              творчі таланти -2009»)

Ось і закінчується свято,        

Зійшлось учасників й гостей                                                

                                     багато.

Витає вир енергії, думок,

Та пам′ятаймо основний урок:

Які б не відбувались конкурси,

Змагання, збори…

Все ж, збережімо душ наших                          

                                           собори!

        

            * * *

Моя материнська мова –

Мелодійна , милозвучна.

Мудра, мирна, многогучна.

Мова – мрія, мова – мати,

Мова – мудрість, мова - м′ята.

Мову мусимо майструвати,

Митців мріємо малювати!

Мовою можна мислі метати,

Мрії містичні моделювати.

Мовою марять мультиплікати.

Мова – минуле, мова – майбутнє,

Мова – множинна майстерня могутня.

І знову  конкурс «Вчитель року»…

І знову  конкурс «Вчитель року»

Відбувся  у районі  цьогоріч.

Учасники долали крок за кроком

Всі труднощі та перешкоди. Певна річ,

Пройшли від майстер-класу до уроку,

Ще – тести, опис досвіду – і ось фінал.

Нарешті довгождана перемога «Вчитель

                                                          року»,

У захваті присутні, аплодує зал…

«Учитель року» - це звання і злети,

Здобутки так жадані, клич душі.

Тут треба бути педагогом, вченим і поетом,

Та все ж любов дитяча – головний життя                           рушій!

 

В ГАРМОНІЇ З ПРИРОДОЮ

Зима, зимуля, віхола

Зима, зимуля, віхола

На білих санях в′їхала.

Усе кругом засипала,

Морозу келих випила.

Сніжком людей притрушує,

Радіти серце змушує.

Зима, зимуля, віхола

У наше місто в′їхала.

Христос родився у яскині!

Сніжинки радісно літають,

Немов би щось сказати мають.

Бринять, дзвинять, ба ні,                  

                                       шепочуть,

Про чудо світу сповістити  

                                         хочуть:

«Христос родився у яскині!

Радійте, веселіться купно нині.

Син Божий появивсь на світ,

Щоб врятувати людський рід».

Зима, зима-метелиця

Зима, зима-метелиця,

Хурделиця-зима.

Сніжок біленький стелиться,

Морозу ще нема.

Душа бринить співаючи,

І серце гомонить.

Промінчик сонця сяючий

Кивнув плечем на мить.

Природа мовчки ніжиться

Під килимом зими,

Лише сніжинки дві маніжаться

Й кричать: «Це ми… Це ми.

       Калина      

Гойдається кетяг калини

З плодами, замерзлими вщент,

Питається мовби людини:

«Чому опустила момент,

Коли я цвіла й зародила

Плоди соковиті, рясні?»

Тепер відмирають суцвіття

Й бояться зізнатись весні,

Що більше не тішить їх сонце,

А серце невпинно болить.

Зчорніло калинове лонце,

Та нікому біль зупинить.

Спадають зернятка додолу,

Лишають криваві сліди.

Ламаються гілочки з болем

Та мерхнуть в потоках води.

Ніхто не зумів їх побачить,

Проходили всі мимохідь.

На жаль, лиш одне все це значить:

Не буде вже більше суцвіть…

Гойдається кетяг калини

З плодами, відмерлими вщент,

Як шкода, шановна людино,

Що ти опустила момент.

     Осінь-чарівниця

Золота, чарівна осінь-трудівниця

Запрягла багряних коней в золоті стремена.

Поспішає, лиш би не спізниться,

Щоб забрати вчасно бунчуки й знамена.

Котрі літо красне заховало

У далекім мареві туману.

Ось веселка радісно заграла,

Осінь вводячи в оману.

Ще кружляє «літо бабине» в повітрі,

Сонячне проміння ніжно пестить нас,

Розбавляє фарби в золотій палітрі

Осінь-чарівниця уже в котрий раз.

Передзвін осінніх мелодій

Передзвін осінніх мелодій

Промчався так швидко повз нас.

З віночком любистку, мов злодій,

Чкурнув, обганяючи час,

Несучи журбу під пахвою

Й намисто з вчорашніх турбот.

«Облиш, не бери із собою

Одних лиш мінорних ти нот.

Візьми щось веселе й погідне

В прийдешній зимовий той час.

Що кожному серцю є рідне,

Що збадьорить усіх нас».

***

Золота, барвиста осінь-чарівниця

                               (Сенкан)

Золота, барвиста осінь-чарівниця

Багрянить, чарує, шелестить, іскриться.

Ех! Люблю я осінь,

Бо – зими сестриця,

І дари приносить, щедрі й соковиті.

        Прихід весни

Тане сніжок останній так м′ятежно,

Немов боїться наступу весни.

Голубить землю ніжно і бентежно

Й говорить їй: засни іще, засни.

Та вже збудились поле, гай і річка,

Вже  пташки весело виспівують пісні,

Біжать на вулицю Івасики й Марічки,

Й бубнявіють на яблуні бруньки рясні.

Там сонце піднялося височенько

Й на землю промені грайливі посила;

Десь журавлиний ключ курликає близенько,

Шукаючи дорогу до села.

Нікому не спинить весни барвистої,

Хоч як би не просилася бабусенька-зима;

Розтануло її сріблястеє намисто,

Та й снігу білого уже нема.

           

Христос воскрес!

«Христос воскрес! Христос                          

                                 воскрес!» -

Лунає голос із небес.

Вже задзвонили дзвони у  

                                       церквах

І звеселились діти у дворах.

Усі радіють: і дорослі, і малі,

Поміж людей не жити тут марі.

Несуть вже пасочки святити ,

Та знову весело почали дзвони        

                                              бити.

Радійте діти! Веселітесь всі!

Бо знов прийшов Христос у світ.

Збирайте квіти та плетіть                                              

                                     вінки;

Й співайте разом ягілки!

І ось прийшов цей довгожданий день,

Знов дзвонять дзвони: „Дзень-      

                                      дзелень".

До нас прилинув Дух Святий з    

                                          небес,

Христос воскрес! Христос          

                                    воскрес!

       

Яка ж ти гарна й пишна, земле наша!

Яка ж ти гарна й пишна, земле наша,

Така родюча, мила й запашна.

Хоч  часто чуємо ми не «Марічка» - «Маша»,

Та ця проблема, звісно, не страшна.

Адже  навколо стільки є багатства:

Луги, степи, поля й гаї…

Ми, як нащадки славного козацтва,

Повинні берегти традиції свої.

Таке добро дається не усім й не зразу,

Його потрібно в Бога заслужить,

То ж не тримайте у душі образу,

А свою мову й землю бережіть!

        Старезний дуб

Старезний дуб гіллям своїм киває,

Все закликає: «Хто-небудь, прийдіть!»

Та кожен йде, боїться, оминає,

А хто й штовхне старого мимохідь.

Ще й слово-перевертня кине грізно:

«Пора вже того старця на дрова».

А сам не думає: життя таке вже різне,

Колись старою робиться й трава...

Старенький дуб стоїть вдоволений,

Нікого більше не зове.

Дідок сидить під ним неголений.

Тепер він сам, як дуб, живе.

Бо діти виросли й поїхали,

Дружини вже давно нема,

Минули швидко в житті літо й осінь,

Натомість в’їхала  старезна бабище – зима.

«Прийдіть, онуки-внученьки,

Хоч іноді сюди», -

Складає віти-рученьки

Свої дідусь з біди.

«Пора  вмирати, діду!», -

Гукають мимохідь.

…Чия ж бо то наука

Пройшла поміж століть?!

Старенький дуб гойдається –

Не взяли на дрова.

А наш дідусь зізнається:

«Старіє і трава».

       Сон-трава

               (Казка)

Росла собі якась рослина,

Її прозвали сон-травою,

Росла вона під кущиком калини.

Ніхто не помічав її,

І тільки, як красунею вже стала -

Життя скінчилося в три дні.

Одного дня веселого і літнього,

Десь біля третьої години

Приїхав принц на полювання,

Щоб вполювати трохи дичини.

З дороги він втомився дуже і  

                                            сказав:

„Ось тут я відпочину."

І ліг під кущиком калини.

Та знай, що сон-трава –

це квітка не проста.

Коли понюхати її,

(Старії люди здавна кажуть),

Заснеш ще більше, як на три                                                                                                                                                                        

                                       дні.

Принц захопився нею дуже.

(Аж я уже щось позіхаю)

Й заснув, але наскільки,

                                     я не знаю.

Ну ось, збудившись,

  Принц не знав, що сталось.

Але відчув, як його серце

В когось закохалось.

І появилася принцеса - гарна,        

                                          влітку...

Зірвав принц сон-траву, оцю        

                              чарівну квітку.

Вклонившись, він принцесі сон-                        

                                 траву віддав.

Мабуть, не думав й не гадав,

Що пишна пані знівечить її, -

Ось так скінчилося життя в три  

                                                 дні.

          

   ГУМОРИСТИЧНІ ЗАМАЛЬОВКИ

          Мрія про Париж

Париж – це місто романтичне,

Поїхати туди б хоч раз.

У ньому все, мабуть, незвичне,

Та не підвів би тільки час.

А то валізу вже зібрала,

Із мрій віночок враз сплела,

А євро ще не дозбирала,

Хоч і труджусь в поті чола.

Хай як воно тепер складеться,

Чи побуваю там, чи ні,

Та Вам послухать доведеться

Все, що намріялось мені.

Хотіла б я побачить Сену,

В «Коко Шанелі» побувать,

Купить парфуми від «Ламбрену»,

Вино французьке скуштувать.

Версаль відвідати, що просто неба,

Шедеври в Луврі споглядать…

Що нам-жінкам ще більше треба?

Ба ні, в Бастилії ще б побувать.

Про Ейфелеву ледь я не забула вежу,

Що височить в блакитній синяві.

Ех, мрії ви мої, та знайте межу,

«Шерше ля фам» або, як кажуть, «Се ля ві».

ЗМІСТ

  НАОДИНЦІ ІЗ СОБОЮ

Муза…………….………............................3

Німа самота….…………...........................4

Шлях до прозріння……………………...5

Життя……….………….............................6

Думка……………………………………...7

Дорога додому.…………...........................8

Коли тобі  буває дуже важко…………...8

Усміхнений  погляд знайомих очей…..9 

СВІТ ОЧИМА ДИТИНИ

Що таке щастя?........................................10

Моя матуся………………………………11

 ІЗ ПРИСВЯТОЮ

Присвячується Гоголю!..........................12

Володар в царстві духа…….……….......13

До України!........................................................14

Кобзарю!....................................................15

Л. Сидорович…………………………......16

Своєму вчителю Стрілець Г.Б. ……….17

ТВОРЧІСТЬ УЧИТЕЛЯ – ЗАПОРУКА УСПІХУ УЧНЯ

Побажання колегам-вчителям

перед Різдвом…………………………....18

Творчість учителя – запорука

успіху учня!...............................................19

Наша школа……………………………..20

Бережіть собори душ!..............................21

Моя материнська мова………………...21

І знову  конкурс «Вчитель року»…………..22

В ГАРМОНІЇ З ПРИРОДОЮ

Зима, зимуля, віхола……………………23

Христос родився у яскині!......................23

Зима, зима-метелиця…………………...24

Калина……………………………………25    Осінь-чарівниця………………………...26

Передзвін осінніх мелодій……………..27

Золота, барвиста осінь-чарівниця……27

Прихід весни..……………………….......28

Христос воскрес!......................................29

Яка ж ти гарна й пишна,

земле наша!...............................................30

Старезний дуб…………………………...31

Сон-трава………………………….….....33                                         

   ГУМОРИСТИЧНІ ЗАМАЛЬОВКИ

Мрія про Париж…………………….…..35