05.09 11 – А клас (2 год.) урок №1
Тема. Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX — початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки
Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Шоу.
Мета: Ознайомити з найважливішими здобутками драматургів того часу; розвивати навички складання опорно-логічних конспектів за сприйнятою на слух інформацією, виділяти головне, давати оцінку літературним явищам; виховувати любов до мистецтва, естетичні смаки.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: портрети драматургів Г. Ібсена, Б. Шоу, А. Чехова.
Хід уроку
І Вступна частина
1.Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.
2.Знайомство з учнями, представлення учителя.
3.Ознайомлення з будовою та змістом підручника для 11 класу.
4.Підпис зошита.
ІІ Оголошення теми та завдань уроку.
Основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX — початку XX ст. «Нова драматургія», її засадничі принципи. Творчі знахідки та здобутки Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Шоу.
ІІІ Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
Що таке драматичний театр для нас, сучасних людей? Місце, де можна ознайомитися з драматургією, побачити цікаву виставу. Для людей XIX ст. значення театру було набагато вагомішим і багатограннішим, особливо для вищих та середніх класів. Це і клуб для спілкування, і виставка моди, нагород і статків, і місце платонічних побачень, і традиція, і, урешті-решт, статус. Про драматургів і їхні п’єси говорили, сперечалися, їх лаяли і хвалили; твори спонукали до роздумів, захоплювали ідеями, вели до подвигів і навіть до злочинів.
Сьогодні ми розпочинаємо ознайомлення з європейською драматургією, яка наприкінці XIX — початку XX ст. пережила своє оновлення, збагатилася новими творчими знахідками та здобутками.
— У драматургії остання третина XIX століття позначена пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. Цей процес приводить до появи «нової драми».
Безумовно, усі представники «нової драматургії» — а це Г. Ібсен, Б. Шоу, А. Чехов, М. Метерлінк, Ю. А. Стріндберг, Г. Гауптман, Е. Золя, В. Винниченко та інші — йшли власними шляхами, їхні театральні естетика й поетика дуже різнилися. Але існувала ознака, яка об’єднувала: усі вони намагалися створити проблемний театр, мова, стилістика якого максимально наближали його до сучасного читача.
• У чому ж полягає різниця між «старою» драмою та «новою»?
Проаналізуємо за допомогою порівняльної таблиці.
Об’єкт порівняння | «Стара драма» | «Нова драма» |
Трагедія | Життя персонажа | Життя особистості в суспільстві |
Предмет зображення | Людина в незвичайних ситуаціях | Людина у власноруч створеній ситуації |
Центр уваги | Зовнішнє зіткнення окремих особистостей | Внутрішні, глибинні протиріччя самої дійсності, зіткнення ідей |
Драматичний конфлікт | Вади й чесноти людини | Ідеали людини |
Жанр | Трагедія, комедія, драма | Синтетичний — трагікомедія («драма ідей») |
Головний герой | Узагальнений тип людини | Людина середнього класу, неординарна особистість |
Решта героїв | Головні та другорядні, позитивні та негативні | Усі важливі, характери неоднозначні |
Автор | Відтворює дійсність, повчає, робить висновок | Відтворює духовні пошуки. Не дає однозначних відповідей |
Читач, глядач | Спостерігає, отримує враження | Переживає разом із героями, дискутує з ними та про них |
Кінець(фінал) твору | Завершений розв’язкою | Відкритий, незавершений, спонукає до суперечок, роздумів |
♦ Тож чим, на ваш погляд, відрізняється «нова драма» від «старої драми»? «Нова драма» на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. Драматурги намагалися показати «трагедію життя», а не «трагедію в житті», закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. Театр став «інтелектуальним», «дискусійним». На перший план вийшов внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. У «новій драмі» стали помітними риси модернізму: символізму, імпресіонізму, неоромантизму та ін.
Засновником «нової» драми був норвежець Генрік Ібсен. Успіх його п’єс надихнув інших драматургів: Г. Гауптмана (Німеччина), Б. Шоу (Англія), А. Стріндберга (Швеція), М. Метерлінка (Бельгія), Е. Золя (Франція), А. Чехова (Росія).
Новим на сценах театрів був показ картин повсякденного життя, розкриття його злободенних соціальних і моральних проблем. Перед глядачами постали звичайні для них картини побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. Автори порушували нові проблеми, наприклад, жіноче питання. Посилився критичний, викривальний пафос п’єс.
Було переосмислено природу всіх елементів драматичного твору. Оскільки в житті сумне часто поєднується з комічним і навпаки, розвивається жанр трагікомедії. Замість «любовних трикутників», таємниць, кримінальних злочинів (зовнішньої інтриги), у центрі уваги — ідейні конфлікти (Б. Шоу), внутрішня прихована інтрига (М. Метерлінк), складна гра підтекстів (А. Чехов).
Герої відзначаються суперечливими характерами, інколи важко визначити, хто з них головний персонаж (як, наприклад, у А. Чехова). Дійові особи розмовляють сучасною літературною мовою, використовуючи побутову та жаргонну лексику. П’єси більше не мають зрозумілого, завершеного закінчення: читачеві й глядачеві пропонується відкритий проблемний фінал — запрошення до дискусії, роздумів і власних висновків.
«Нова драма» стала одним із найцікавіших загальноєвропейських явищ, яке зробило свій вагомий внесок у справу гуманізації суспільства.
IV Рефлексія.
Виконання завдань по таблиці.
VI підсумок уроку. Оцінювання.
VI Домашнє завдання.
1.Знати основні тенденції розвитку драматургії кінця XIX — початку XX ст.
2.Прочитати п’єсу Г. Ібсена «Ляльковий дім». 3.Підготувати повідомлення про історичну й соціальну ситуацію в Норвегії XIX ст.