ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ
Над світлим небом прапор майоріє,
жовто-блакитний стяг всіх об'єднав...
Слава героям! Слава Україні!
гімн України - весь народ зібрав...
Молімся Богу, і благаймо щиро...
за прощення і мир у всій землі...
Прости нас Боже, прости провини...
любов у людськім серці запали...
Війна на Сході України торкнулася кожного з нас. Всі ми відчуваємо її жахи, переживаємо за кожного бійця української армії, який у небаченій до сьогодні війні воює із вчорашньою братньою Росією. Не оминула війна і Сокальський район. Так, хвала Богові, що на нашій території не ведуться бойові дії, але наші рідні, друзі, знайомі вже сьогодні воюють проти оскаженілого агресора на Сході України.
29-річний Віталій Коростинський з с. Острів Львівської області розповів про перебування у зоні АТО. Інтерв’ю в чоловіка брала учениця 9 класу Острівського НВК «ЗШ І-ІІІ ст. – дитячий садок» Пристайко Вікторія.
Народився Віталій 12 березня 1986 року. За словами матері – у дитинстві на диво був слухняною дитиною, вже з малечку проявляв любов до Батьківщини.
У школі залюбки навчався, дуже захоплювався вивченням історії, математики, англійської мови.
Звичайно, як і всі інші хлопці дуже любив фізкультуру. З вчителями, а особливо з класним керівником, Коштурою Надією Йосипівною, були дуже хороші відносини.
Навчався в школі лише 9 класів, потім продовжив навчання у Вищому Професійному училищі №11(м. Червоноград), де здобув освіту оператора комп’ютерного набору. Але за фахом, нажаль, не вдалось працювати, тож працював Віталій простим робітником на приватному підприємстві.
24 березня 2014 року, під час першої хвилі мобілізації, Віталій отримав повістку, згідно з якої повинен був з'явитися до місцевого військомату. Медична комісія визнала чоловіка повністю здоровим, тому його було мобілізовано до військової частини, що знаходиться в в селі Дачне (Донецька обл.). Під час військових навчань, Віталій удосконалював свої навички і вивчав ще багато чого необхідного: як користуватись зброєю, що потрібно робити в різних небезпечних ситуаціях; навіть навчали, як розповідав чоловік, як треба надавати медичну допомогу своїм товаришам.
- Віталію, розкажіть будь-ласка, чи знали куди ви їдете?
– Чесно кажучи, спершу я й не знав, куди їду. Нам взагалі не сказали, куди везуть. Доводилося бути на таких територіях: м.Мукачеве, м. Конотоп, м. Межове (Дніпропетровська обл), – розповідає Віталій.
Віталій говорить, що дуже вдячний односельцям за те, що забезпечили військовим спорядженням, також він дуже вдячний своїм рідним та близьким за те, що не забували і підтримали в тяжкі хвилини, адже цього так не вистачало на війні.
– Спочатку військове спорядження видавала армія, згодом до роботи долучилися волонтери, моя родина та односельці. Без їхньої допомоги нам було б тяжко, – каже.
- Віталію, а чи були проблеми з харчуванням?
- З харчуванням проблем не було. З нами пересувалася так звана польова кухня. Тож українські захисники їли смачні домашні страви: каші, супи, борщі.
- Скажіть ще будь ласка, а чи були у вашій 51 бригаді втрати? І чи була з вами допомога лікарів?
– Знаєте, Віко на війні завжди є втрати. От і в нашому батальйоні не обійшлося без них. Я навіть не можу уявити те, як же тяжко про це дізнаватися родичам загиблих! Також з нами постійно перебували лікарі,серед них були навіть і жінки, які поспішали нам на допомогу, незважаючи ні на що. Я був надзвичайно вражений їхньою сміливістю і патріотизмом, адже не кожна жінка зважиться на це.
- Віталію, скажіть будь ласка, чи надавала вам ще більших сил думка про рідних, друзів та односельчан, які найбільше хвилювалися за вас, адже всі дуже хотіли, щоб ви повернулися додому живим та здоровим?
- Підтримка рідних, друзів украй необхідна у важких ситуаціях, надто тоді, коли ти відірвани від дому. З рідними я підтримував зв’язок по телефону.
Також нам волонтери привозили листи від дітей із різних куточків України. А діти ж завжди пишуть щиро, від душі. Ці листи вселяють віру у перемогу, – говорить Віталій.
Про жителів окупованих територій
– Переважна більшість підтримує нас. Трапляються люди з різною точкою зору. Перебування в зоні АТО вплинуло на моє життя. А як інакше? Війна усіх змінює. Вірю, що війна закінчиться нашою перемогою. Ми всі дуже віримо в це! – переконує захисник. І додає, що не завжди по телебаченню говорять правду про кількість загиблих бійців. А те, що відбувається насправді, відрізняється від того, що подають у ЗМІ. Каже, насправді війна виглядає жахливіше, ніж показують у новинах.
На запитання чи отримував уже якусь нагороду, скромно відповідає: дали 10-денну відпустку за те, що вивіз хлопців з-під обстрілу. Саме можливість побути із родиною називає справжньою винагородою.
А на закінчення Віталій додав, що насправді він не вважає себе Героєм. Людина, яка вірна своїй державі і виконала свій обов’язок перед нею.
І я також вважаю, що така людина гідна поваги від людей і шани від держави.
Я щиро дякую Віталію за те, що погодився дати мені це інтерв’ю. Я дуже рада, що чоловік повернувся цілим і неушкодженим додому, до своїх батьків, брата і близьких.
Слава Україні!!!
Героям Слава!!!
