ОБ’ЄДНАЙМОСЯ Ж, БРАТИ МОЇ!

        «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!» –

        сказав Шевченко голосно і ствердно!

        Він знав, що українці за власну долю

        Будуть в боротьбі ще рік, ще два, ще сотні літ!

        Чому, сини мої, ви довго не знаходите спокою?

        Не подасте руки одне одному?

        Не заволаєте: «Ми Нація! Ми є Народ!

        Ми всі сини і дочки України!»

        Невже, щоб ви почали боротьбу,

вас треба бити, нищити й гнобити?

А діти? На що ви прирікаєте їх всіх?

Служити панові своєму?!

Нема в нас єдності, одна ворожість.

Нас довго вчили бути відданим рабом,

І роль цю рабську ми виконуєм на славу!

Ми коримось ідеї, що пропагує «старший брат»,

Ми падаємо на коліна,

Лишень би не покинули самих у світі жить.

«Нам треба «німця»», –  всі кричать у ряд.

Хіба ж перевелися в нас свої гетьмани?

Повстаньмо духом, будьмо в боротьбі,

Всі разом, рука в руці, і серце в серці,

В єдиному пориві – в українській душі!

У мене так болить душа,

В якій країні я прокинусь вранці?

Чи буду я рабом, чи може вільним стану?

Чи зможу дихати із волею в душі?

Я хочу бачити добро,

Я тішуся вже тим, що в Києві, у Львові, у Криму – 

Звучать слова: «Єднаймося, ми рівні, ми єдині, ми одні!»

За нас ніхто не побудує сильну правову державу…

Такі слова зазвучали в моїй душі, тільки-но я почула вислів «Об’єднаймося, брати мої!». Я вважала, що потрібно єднати всіх, хто проживає на території України, є її громадянами. Але дивлячись на те, що відбувається зараз в Україні, я розумію, що народ у нас єдиний. Всі хочуть жити в мирі, сильній державі, де не треба думати, що з тобою буде завтра. Дух нашого народу готовий піднятися на боротьбу. Згадаймо: козацькі повстання ХVІІ ст., Національно-визвольну війну під проводом                      Б. Хмельницького, а програмні документи різних товариств, а Злука 1919 року, а бажання допомогти простих людей одне одному в час страшних голодоморів, а герої війни, а чого варте одноголосне «Так!» за проголошення незалежної України і наш єдиний порив – «Помаранчева революція» - все це  прояв єдності і волелюбності наших людей. А от владу і народ, справді, треба об’єднати. Бо довіри народу до влади немає. Є вислів про те , що кожен народ має ту владу, на яку він заслуговує, але чому саме ми маємо владу, яка далека від народу, яка не думає про нас, а лиш про свої амбіції.  Для мене два поняття «держава» і «країна» далекі за змістом. Держава – це щось сильне , могутнє, але далеке і нездійсненне. А країна – це наша мати – понівечена, скривджена, пошматована. Дивлячись на неї, я бачу птаха, який не може приземлитись, ніби споглядає – а що буде?

Нам приписують, що наша ментальність – це «моя хата скраю, я нічого не знаю», це терпіння і покора.

Ми, українці, без щастя!

Коли зазвучить гордо – «Я – українець!»? Чому бути українцем так важко у нашій державі? Є все – багата лісами, горами, озерами, морями територія, є мова, є народ, є символіка, є бажання мати прекрасну державу, а мати її не можемо. Чому? Де наш Мойсей, який би вивів нас на світло?

Ми запозичуєм у всіх,

Але своє не вмієм зберігати.

У всіх у дома є «Фен-Шуй»,

А де ж наш власний створений віками оберіг?

Чому для нас це ближче і рідніш?

Всихає наше «Дерево життя»,

Бо на коріння посягнула чиясь ворожая рука.

Ми діти – а де ж наше майбутнє?

Батьки ж ви наші, порятуйте нас!

У владі вашій вибір цей зробити.

Ким станем: москалятами, потурчатами чи може китайчатами?

Ми так боролись довго, а в наших жилах кров чомусь остигла,

Не має боротьби вогню.

Молю Тебе, наш милий Боже! Врятуй нам Неньку,

Не дай нам чужину.

Ми знали Колиму й Сибір,

Й на Соловках не раз бували.

Ми їли глевкий хліб і лободу, але ми вижили!

Чи це не знак того, що маєм жити?!

Ми – молодь, в нас б’ється нове серце, це серце – Україна,

У нас душа – це мова солов’їна,

У нас є пісня – ніжна, мила.

У нас є небо голубе, червоні кетяги калини

Й колосся пишне й золоте!

В нас чорнобривці насіяла мати,

І соняхи із мальвами бентежать душу,

До нас лелеки прилітають літувать.

Хто ж ми? Де ж наше коріння?

Якого ми роду?

Яке в нас майбуття?

Моя Україно! Моя ти пташино!

Зведи воєдино всіх наших братів і сестер

Острівський НВК «ЗШ І – ІІІ ступенів –

 дитячий садок»

Всеукраїнський конкурс

«Об’єднаймося ж, брати мої»

Номінація

«Історія України та її державотворення»

                                                                Підготувала

 Щур Оксана Степанівна

 учениця 10 класу

Острівського НВК «ЗШ І-ІІІ ступенів – дитячий садок»

Вчитель історії: Василюк Ірина Михайлівна

2010 рік